Як Голодомор досі впливає на світогляд українців

Четверта субота листопада в Україні — національний День памʼяті жертв Голодоморів. Історики досі не можуть до кінця визначити кількість жертв жорстоких геноцидів українців 20-х, 30-х та 40-х років минулого століття. Однак точно відомо одне — памʼять про Голодомор досі впливає на світогляд багатьох українців.

Про те, чому потрібно приділяти більше уваги національній памʼяті про Голодомор та який відбиток він залишив у свідомості українців — у статті Новини.LIVE. Співавтор матеріалу — студент-історик та головний редактор "History Malva" Гліб Астахов. Матеріал доповнено фотографіями з виставки "1932-1933 — 2014-2023", що триває до 1 грудня у Музеї книги і друкарства до 90-річчя Голодомору 1932-1933 років. Куратор виставки: Світлана Кушлянська. 

Три Голодомори-геноциди

Від самого початку створення Радянського Союзу, він постійно проводив політику терору. Починаючи ще з весни 1918 року, російські комуністи почали усвідомлювати, що, так чи інакше, але потрібно:

• по-перше, боротися з рухом опору, який був на території України,
• по-друге, треба проводити політику мілітаризації, тобто накопичувати свою військову міць.

А для цього треба мати гроші. Щоб мати гроші, треба щось виробляти. Тож хлібозаготівельні вимоги Радянського Союзу були вкрай високими. 

Відмінність першого Голодомору 1921 – 1923 років з Голодомором 30-х була в тому, що у 20-х роках дійсно був присутній фактор засухи та певні кліматичні зміни.

Однак голоду можна було б уникнути, якби не потужні хлібозаготівельні плани, які диктували з Москви та якби в українських селян не вилучали хліб. Адже хліб перевозили з голодуючих районів України до голодуючих районів Росії.

Зараз є певні дискусії щодо того, що це також робилося навмисно, щоб побороти рух опору українського селянства, яке не хотіло жити при комуністах. Адже в той час нам допомагали країни Заходу, але допомога від них дійшла до України тільки через рік після того, як вони почали допомагати Радянському Союзу.

Приміром, американська допомога голодуючим дійшла до українців аж тоді, коли люди вже гинули у великій кількості. І московське керівництво чудово усвідомлювало, що краще прогодувати російське населення, аніж українське.

Таким чином, СРСР зміг вбити двох зайців одним пострілом: допомогти прогодувати російські регіони та зламати рух опору, який ріс на території України. 

Коли ми говоримо про перший та третій Голодомори, то найбільша відмінність у тому, що дійсно була посуха. І першопричина голоду 1946 – 1947 років — це те, що посуха охопила у 1946 році майже всі аграрні райони півдня та сходу України. 

Однак цього теж можна було б уникнути, якби радянське керівництво зменшило план з хлібозаготівлі. Та незважаючи на повідомлення Хрущова про те, що посуха знизила врожайність зерна майже на половину, Сталін відмовився зменшувати план. 

На початку жовтня 1947 року план був виконаний на 101%. Але колгоспи та колгоспники залишались при цьому без хліба. Українське зерно відвантажувалося до низки країн східної та західної Європи, а селяни гинули голодною смертю. 

Ми вкотре бачимо тенденцію, коли російська влада викачує з України все, що тільки можна, щоб проводити свою економічну політику. 

Голодомор від СРСР, війна від Росії: аналогії

Коли ми досліджуємо історію Радянського Союзу і сучасні історії вже пострадянських країн, ми можемо побачити, що в Росії домінує позиція "можем павтаріть", і вона досить очевидно перетинається з її діями.

Вони успішно повторюють найганебніші злочини радянського режиму. Ми можемо побачити це і сьогодні на територіях, окупованих з 24 лютого 2022 року. Вони забирають у нас продовольчий ресурс. Херсонщина та Запорізька область дають великі врожаї зернових, і саме через те там велика кількість зерносховищ.

Сьогодні Росія атакує наші зернові склади. Також постійно відбуваються маніпуляції зерновою угодою.

Безумовно, це не в тих масштабах, які були під час Голодоморів, але це все одно ті ж самі маніпуляції.

Україна завжди була ресурсом для Росії. Вони викачували у нас все, що могли, і цим намагалися зламати наш дух. А одне з найважчих випробувань для людей — це випробування голодом.

Тож історики, безумовно, проводять певні паралелі та аналогії з тим, що робив Радянський Союз 90 років тому і що відбувається зараз. 

Вплив Голодомору на світогляд українців

Голодомор змінив населення України не лише через демографічну кризу, він ще й вплинув на їхній світогляд. 

Якщо ми подивимося на українців після Другої світової війни, то можна побачити, що їхній запал та енергія боротися зменшилася, тому що відбувся психологічний злам. 

Приміром, В'ячеслав Чорновіл розповідав, як його батьки боялися розказувати йому про Голодомор в 1930-х роках, щоб у сина не почали вимальовуватися якості опозиціонера.

Навіть зараз у людей, які народилися в Радянському Союзі в 1940-х чи 1950-х роках, є правило "на чорний день". Це з'явилось тому, що люди не знають, чого чекати від майбутнього. Тож краще зараз недоїсти, але лишити щось на потім, бо в майбутньому хліба може й не бути.

Це так зване пост-геноцидне суспільство. Також тут можна сказати про певну пасивність та страх. Радянський Союз вибудовував таку парадигму, що не треба думати про себе, треба думати колективно. Треба бути пасивним до влади, але вірити в неї.

Голодомор змінив ціннісні засади українців, і зміни ці відбулись не добровільно. З селянина, який працює на себе, має ділянку, худобу та збирає врожаї, український селянин став рабом колективізму.

І навіть зараз досі існує уявлення в людей, мовби "я маленька людина, я нічого не можу змінити, держава може зробити більше, ніж я, краще, ніж я". 

Безумовно, зараз ці наративи змінюються завдяки молодому поколінню українців. Але у людей, що народились в СРСР, радянська філософія прослідковується дуже чітко. 

Можливо, якби під час української революції діячі не змагались один з одним, а об'єднались проти спільного ворога, Голодоморів можна було б уникнути. Але, тим не менш, вина за український голод лежить виключно на СРСР та деякою мірою на західних країнах. 

Адже Захід приймав та купував українське зерно, знаючи, що в Україні сильний голод — західні журналісти приїздили та розповідали про це. Але західна влада не хотіла мати конфліктів з СРСР, тому просто мовчала. 

Українці мають вчити історію

По факту, про Голодомор у нас почали говорити, лише за часів правління Ющенка, коли його визнали геноцидом українського народу. І єдине, що проводилось в Україні на державному рівні — це розповідь про Голодомор у школі на 45 хвилин. 

А школярі — це майбутнє нашої держави. Тож потрібно створити потужні освітні програми, які могли б розповідати молодим українцям, хто ворог, хто винний у злочинах проти України, проти кого ми зараз воюємо, і що історичні події можуть повторитись. 

На жаль, дуже часто саме трагічні сторінки історії об'єднують націю — до прикладу, саме Голокост і пам'ять про нього стали об'єднуючим фактором для єврейського народу. Так і пам'ять про Голодомор може об'єднати український народ. 

Через потужну пропаганду Росії та відсутність серйозної політики пам'яті в Україні, українці дивились на багато речей з точки зору росіян. 

Саме через це багато людей до 24 лютого 2022 року вважали Бандеру злочинцем, бо він воював проти Радянського Союзу. А після 24 лютого вони дивувались: "Як же так, що Росія може вбивати дітей?". 

Але ж 100 років тому це вже було — коли Червона армія вторглася на територію західної України, вони вбивали там дітей, людей похилого віку, вони ґвалтували, вішали людей на деревах. І це потрібно знати і говорити про це. 

Для нас, українців, на жаль, війна з Росією завжди була меншим злом, ніж мир з Росією. Поки Україна була в окупації під РФ, вона втратила значно більше людей, ніж у цій війні. 

Навіть якщо взяти лише Голодомор 1930-х років, там загинуло більше мільйона людей — і це був мир з Росією. 

Тож теперішня війна — екзистенційна. Питання стосунків з Росією потрібно вирішити раз і назавжди, щоб уникнути повторень історії.